Будова та функції органу слуху

Слухове сприйняття забезпечується за допомогою повітряної і кісткової провідності. Звукові хвилі, розповсюджуючись по повітрю (повітряна провідність), досягають вуха, проникають в зовнішній слуховий прохід і викликають коливання барабанної перетинки, яка приводить в рух молоточок, ковадло і стремено. Рухи підстави стремена викликають зміни тиску рідині у внутрішньому вусі, приводячи до розповсюдження хвилі на базальну мембрану равлика. Слухові волоски волоськових кліток спірального органу, розташованого на базальній мембрані, упроваджені в покривну мембрану і коливаються під впливом хвилі, що пересувається.

При кожному коливанні хвилі базальна мембрана зміщується, максимум цього зсуву визначається частотою дратівливого тону. Високочастотні тони викликають максимальний зсув базальної мембрани у підстави равлика. При зменшенні частоти коливань точка максимального зсуву зрушується до верхівки равлика.

Про кісткову провідність слухові відчуття говорять в тих випадках, коли джерело звуків, контактуючи з кістками черепа, викликає їх вібрацію, у тому числі і в скроневій кістці, що викликає коливання хвиль в області базальної мембрани.

Коливання слухових волосків волоськових сенсорних кліток викликають деякі біоелектричні явища. Мікрофонні, змінні електричні коливання равликів, що точно передають частоту і інтенсивність дратівливого тону, виникають приблизно на 0,5 мс раніше потенціалу дії VIII черепного нерва.

Наявність даного латентного періоду свідчить про те, що в місці зіткнення волоськових кліток і дендрітов нерва равлика виділяється якийсь, поки не ідентифікований, нейротрансмітер. Всі нейрони нерва равлика активуються за наявності роздратуванні певної частоти і інтенсивності.

Види та причини порушення слуху. Фактори ризику

Детальний аналіз вад слуху глухих дітей та дітей ,які слабо чують дозволив Р.М.Боскіс визначити своєрідність психічного розвитку цих дітей та намітити основні напрямки диференційного навчання учнів з вадами слуху. Боскіс запропонувала нові критерії ,які враховують своєрідний розвиток дітей з вадами слуху:

А) ступінь втрати слуху;

Б) час виникнення втрати слуху;

В) Рівень розвитку мови.

Тому слід вважати із названих критеріїв наступні групи:

1) Глухі –діти,які народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовного розвитку чи на ранніх етапах. До цієї групи відносять дітей, з такою ступінню ,яка лишає їх можливості природного сприймання та самостійного оволодіння нею. Вони оволодівають зоровим (читання з губ) та слухозоровим (за допомогою спеціальної апаратури) сприйманням словесної мови тільки в умовах спеціального навчання.Більше 85 дБ.

2) Діти,які пізно оглухли –ті,хто втратив слух в тому віці ,коли мова уже була сформована. У них може бути різна ступінь порушення слуху і різний рівень збереженості мови, оскільки при виникненні порушення слуху без спеціальної підтримки мова починає розпадатися. Ці діти мають навички словесного спілкування. Важливим для них є освоєння навиків зорового або слухозорового сприймання словесної мови. Менше 85 дБ.

3) Діти, з частковою втратою слуху- (туговухі) –в залежності від ступеня збереженості слуху деякі з них можуть в деякій мірі самостійно оволодівати мовою , але така мова звичайно має ряд суттєвих недоліків,які підлягають корекції під час навчання.

На думку, Я.С.Тьомкіна , глухота також як і туговухість , представляє собою значну втрату слуху , при якому випробовуються труднощі при розмові, хоча до глухоти відноситься повна втрата слуху. Також автор звертає увагу на те, що глухота , в деяких умовах може частково відновлюватися , перетворюючись у туговухість , так я к і туговухість може перерости у повну глухоту. Тому при лікуванні порушення слуху в кожному випадку враховується стан слухового апарату даного хворого та немає необхідності класифікувати хворих по ступеню порушення слуху. Значення зорового сприймання мови зростає в залежності від тяжкості порушень слуху.

Принципіальна відміна часткового дефекту від тотального визначається можливістю дитиною хоча б в малій степені засвоїти мову за допомогою слуху.

Для виявлення причин порушення слуху необхідно прослідкувати всі спадкові фактори,які можуть обумовити появу порушення слуху у дитини. Сучасні дослідники в області сурдопсихології (Д.И. Тарасов,А.Н. Насєдкін,В.П. Лєбєдев та ін..) прийшли до висновку,що всі причини та фактори порушення слуху слід розділити на 3 групи:

- 1.Перша група-фактори,які впливають на плід,який розвивається під час вагітності матері або призводить до інтоксикації організму матері в цей період. Це вроджена вада слуху.

- 2.Друга група-це причини та фактори , які призводять до виникнення спадкової глухоти або туговухості.

- 3.Третя група-факторі ,які діють на цілісний орган слуху дитини в процесі її життя. Це надбані вади слуху.

Порушення слуху виникають в результаті захворювань,які вражають , середнє або внутрішнє вухо,слуховий нерв. Якщо вражене внутрішнє вухо стволова частина слухового нерву, в більшості випадків настає глухота, якщо ж середнє,то частіше спостерігається часткова втрата слуху.

Вчені ще виділяють так звані фонові та маніфестні фактори. Фонові фактори,або фактори ризику ,утворюють сприятливий фон для розвитку глухоти або туговухості. Маніфестні фактори викликають різке погіршення слуху.

До числа фонових факторів,частіше спадкового виникнення,слід віднести різні порушення обміну речовин,які ведуть до поступового накопичення шлаків в організмі,які погано впливають на різні органи та системи,в тому числі орган слуху. Фоновими факторами може бути перенесена матір`ю під час вагітності вірусними інфекціями,або вплив антибіотиків,які вживала мати,або асфіксація при родах.

Дослідження Л.В. Неймана (1959 р.) свідчать про те,що 70% випадків втрати слуху виникають у віці 2-3 років.

Зниження або відсутність слуху обмежує можливість пізнання оточуючого світу , заторможує розвиток пізнавальних процесів. Впливає на пам`ять,мислення. У дітей може виникнути тяжка психічна реакція на те,що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють,що їм говорять. Це іноді призводить до повної відмови дитини від будь-якого спілкування, навіть до психічного захворювання.

Відомий французький філософ,гуманіст Мішель Монтель, в XVI ст. писав: « Більш тяжкий фізичний недолік,ніж сліпота. Він лишає людину її головної якості – здатності швидкого та вільного спілкування. Глухота - недолік соціальний по преимуществу. Він пряміше ,ніж сліпота, порушує соціальні зв`язки особистості.»

Погіршення або втрата слуху-повне або часткове зменшення здатності виявити або зрозуміти звуки. Викликаний широким діапазоном біологічних факторів та факторів оточуючого середовища. Звукові хвилі змінюються по амплітуді та частоті.

Амплітуда-найвище змінення тиску звукової хвилі.

Частота – число циклів в секунду синусоїдного компоненту звукової хвилі.

Глухота — неспроможність сприймати звукові подразники, втрата слуху або таке його пониження, при якому неможливе розбірливе сприйняття мови. Глухота буває вродженою або набутою.

Особливості проявів порушень слуху

У дітей з порушеннями усіх трьох груп можливі ще додаткові первинні порушення різних органів та систем. Відомо декілька форм спадкового порушення слуху, яке сочетается з враженням зору, шкіряної поверхності , почок та інших органів (синдром Ушера , Альстрема,Альпорта,Пендреда та ін..) .

Рухи підстави стремена викликають зміни тиску рідині у внутрішньому вусі, порушення діяльності вестибулярного апарату;
різні варіанти порушення зору;
мінімальна мозкова дизфункція ,яка призводить до первинної затримки психічного розвитку;
широке враження ,викликаючи олігофренію;
порушення мозкових систем,які ведуть до дитячого церебрального паралічу та іншим змінам в регуляції рухової сфери;
локальні порушення мовно-слухової системи мозку (коркових та підкоркових утворень)
захворювання центральної нервової системи та всього організму, які призводять психічні розлади (шизофренія,маніакально-депресивний психоз);
тяжкі захворювання внутрішніх органів;

Можливість глибокої соціальноприводячи до розповсюдження хвилі на базальну мембрану равлика. Слухові волоски волоськових кліток спірального органу, розташованого на базальній мембрані, упроваджені в покривну мембрану і коливаються під впливом хвилі, що пересувається.

Набуте порушення слуху ,яке виникло внаслідок травми черепа, може бути пов`язане з порушенням не тільки рецепторного відділу слухового аналізатору, але й його провідних шляхів та коркової частини. Перенесений дитиною менінгіт або менінгоецефаліт може викликати порушення слуху й призвести до мозкової недостатності .

Психічний розвиток дітей з порушеннями слуху — це своєрідна дорога розвитку, що здійснюється в особливих умовах взаємодії із зовнішнім світом. При цьому дефіцитному типові порушеного розвитку первинний дефект слухового аналізатора веде до недорозвинення функцій, пов'язаних з ним найтісніше, а також до уповільнення розвитку ряду інших функцій, пов'язаних із слухом опосередковано.

Розвиток дитини відбувається в процесі чуттєвого сприйняття оточуючого світу , яке пов`язане з діяльністю різних органів чуття: зору, слуху,дотику,смаку. Основною особливістю слуху є відображення зовнішнього світу в формі звукових образів. Для вивчення причин вад слуху в кожному конкретному випадку необхідно просліджувати всі спадкові фактори ,які можуть обумовити появу порушення слуху у дитини.

В перші роки життя дитина з вадою слуху мало відрізняється від дитини зі збереженим слухом. Вона може бути більш спокійною,оскільки більшість звуків,які супроводжують життя його сім`ї і ті,якими повна вулиця на неї діють в меншій степені ,а дітей,які чують,вони викликають переляк,страх,порушення сну.

Методи своєчасного виявлення дефекту

Першу оцінку стану здоров`я слуху дитини дає педіатр або оториноларинголог на підставі опитування батьків.

Так, у віці до 4 місяців у батьків вияснюють , чи будить сплячу дитину неочиканий голосний звук. В 4-7 місяців виясняють чи робить дитина спроби повернутися до джерела звуку.

З другого-третього місяця життя у нормально розвиненої дитини,звуки все в більшій мірі починають виконувати роль сигналів,орієнтуючих її в обставині ближнього оточення. Дитина чує кроки матері,її голос. Починає розуміти деякі промови .В 7-8 місяців можуть охарактеризувати здатність дитини здатність локалізувати джерело звуку. У віці 9-12 місяців дитина розуміє окремі слова та фрази .Розвивається сама мовна активність.

Дитина,глуха від народження ,звичайно має недоліки слуху в діапазоні низьких та середніх звукових частот. Це дає йому можливість чути голосні низькі звуки. В голосній мові вона може розрізнювати тільки окремі звуки та склади.

Комплекс оживления , виникаючий на третьому місяці життя дитини ,може бути достатньо багатий своїми проявами чи навпаки мало помітний. Це залежить від поведінки матері ,яка спілкується з дитиною та інших близьких людей. Якщо вони активно виражають радість не тільки направленої до дитини мови, яку він майже не чує, але з доброзичливою мімікою,лагідними жестами,привітливими рухами рук, всього тіла,то дитина також радісно реагує на їх появу. У систематизації цих даних доцільно дотримуватися наступної схеми: 1. Характеристика стану слуху Міра втрати слуху (глухота, часткова втрата) - використовувати дані з медичної документації. Вік, в якому сталося порушення слуху: природжене порушення слуху, рання втрата слуху (у віці до трьох років), порушення слуху в пізнішому віці.

Причини, що привели до даного порушення. Наявність або відсутність в сім'ї родичів з порушеннями слуху.

2. Рівень розвитку рухової сфери Пантоміміка - постава, хода, індивідуальні пози. Міміка - загальний вираз обличчя, виразність мімічних рухів, характер природних жестів. Координація рухів (великих і дрібних).

Можливості збереження статичної і динамічної рівноваги.

3. Пізнавальна сфера Рівень розвитку різних видів сприйняття. Аналіз і синтез в процесі зорового сприйняття. Співвідношення в розвитку різних видів пам'яті (образною і словесною), різних способів запам'ятовування матеріалу (механічного і логічного). Всі методики раннього дослідження слуху в дітей можна умовно поділити на чотири групи.

1. Методики, основані на реєстрації різноманітних проявів безумовного орієнтовного рефлексу на звук.

2. Умовнорефлекторні методики.

3. Методики, які базуються на реєстрації електричних сигналів, що виникають як відгук на певне подразнення у різних відділах слухової системи.

4. Реєстрація отоакустичної емісії.

Основна мета дослідження слуху - встановлення мінімальної інтенсивності звуку, яка сприймається дитиною. Тому для проведення досліджень потрібно застосовувати найчутливіші методики.

Методики безумовного орієнтовного рефлексу на звук малочутливі. Для того, щоб одержати виразну відповідь дитини, потрібна інтенсивність звуку, яка на 60 - 70 дБ перевищує пороги слуху в нормі. Але незважаючи на низьку чутливість методики, вона може застосовуватись у випадках, коли необхідно встановити, чує дитина чи ні.

Умовно-рефлекторні методики чутливіші, з їх допомогою можна зареєструвати відхилення порогів сприймання звуку від норми в середньому всього на 20-30 дБ.

Методики реєстрації електричних імпульсів, що виникають у слуховій системі при дослідженні слуху, дають можливість також зареєструвати відповідь при інтенсивності сигналу, що наближається до порогової. Але великою перевагою цієї методики є можливість застосування її для дослідження слуху в дітей будь-якого віку та розвитку.

Глухі діти зазвичай починають гуліти , в той же час,що і нормально чуючі, але поступово замовкають, і лепіт у них не виникає , якщо дорослі спеціально його не викликають.

Для психічного розвитку глухої дитини на першому році життя дуже важливо ,як дорослі познайомлять її з оточуючим світом. При правильному вихованні глухої дитини дорослі промовляють окремі слова або склади близько до вуха дитини, привертаючи її увагу та зворотню реакцію.

Якщо глуха дитина не має додаткових органічних вражень, то вона починає ходити в кінці першого року життя або на початку другого. Вона починає оволодівати оточуючим середовищем,заново знайомиться з предметами. Користується вказівними жестами. Якщо самі батьки мають порушення слуху, то вони використовують стосовно до дитини мову жестів.

При забезпечені всіх необхідних умов вказаних вище, я дійшла висновків,що дитина з порушенням слуху,яка достигла трьох років по розвитку предметно-практичної діяльності, в якій проявляються пізнавальні та практичні вміння, - може знаходитися на рівні нормальних дітей. Однак вона дуже сильно відрізняється від дітей , які чують по розвитку мови. Дитина, якщо виховується в оточені людей,які нормально чують, як завжди користується в спілкуванні жестами, проговорює декілька лепітних слів, відносячи їх в достатньо широке коло предметів та явищ.

Глуха дитина, яка зростає в оточені глухих, до трьох років оволодіває жестовою мовою, яка дозволяє спілкуватися з дорослими. За допомогою жестової мови вона може виразити свої потреби та бажання, виникаючі у неї труднощі, проьба до іншої людини про який-небудь предмет, своє відношення до тієї чи іншої ситуації. Тобто жестова мова у глухої дитини виконує роль засобу та способу соціального спілкування, що на даному етапі життя сприяє її всебічному розвитку психіки.

Розвиток психіки дітей с порушеннями слуху дошкільному віці суттєво залежить від того , яку сурдопедагогічну допомогу вони отримують. Багато дітей з 2-3 років , а іноді і з 4 відвідують дитячі заклади , де з ними проводяться спеціальні заняття в формі ігор по розвитку предметно-практичної діяльності, мовного чи музикального слуху ,різних видів мови , ритмічних та фізкультурних вмінь.

Особистість дитини формується поступово в процесі комунікативних дій з дорослими та однолітками, в процесі отримання соціального досвіду. Особистість дитини з недоліками слуху формується в умовах дефіциту інформації , яка надходить через слуховий аналізатор.

До кінця дошкільного віку ,тобто до 6-7 років, більша частина дітей з вадами слуху, які знаходилися в 2-3 роки в спеціальному колекційному закладі досягають рівень розвитку зорового сприймання, яке близьке до нормального. Діти добре розрізняють основні кольори предметів, не важкі геометричні форми, виокремлюють розмір предметів. Великі труднощі виникають при розрізнені багатьох кольорових відтінків , так як вони звичайно не володіють відповідними мовними позначеннями.

До виповнення 7 років,тобто часу вступу до школи , діти з порушеннями слуху при сприятливих умовах навчання та розвитку оволодівають мовою настільки ,що можуть виражати свої думки та бажання. Їхня мова переповнена порушеннями граматичної будови слова. Загальний розвиток у більшості глухих семилітнього віку значно поступається мовному розвитку однолітків,які чують нормально.

Будова та функції органу слуху

Види та причини порушення слуху. Фактори ризику

Особливості проявів порушень слуху

тяжкі захворювання внутрішніх органів;

Методи своєчасного виявлення дефекту